10. Пірокумулятивні хмари

Також утворюються над місцями з підвищеною температурою - над лісовими пожежами, наприклад. Вогонь створює конвективні висхідні потоки, які в міру підйому при досягненні рівня конденсації призводять до утворення хмар - спочатку купчастих, а за сприятливих умов - і купчасто-дощових. В цьому випадку можливі грози - удари блискавки з такої хмари можуть навіть викликати нові загоряння.

Та нерідко дощі, які випадають із пірокумулятивної хмари, обмежують пожежу під хмарою або навіть можуть загасити її. Пірокумулюси можна побачити скрізь, де відбуваються великі тривалі пожежі: наприклад, в тому ж Йєллоустонському національному парку.

9. Вогняний смерч

Вогняний смерч утворюється, коли розрізнені осередки пожеж об'єднуються в одне величезне багаття. Повітря над ним нагрівається, його щільність зменшується і багаття піднімається вгору. Знизу на його місце надходять холодні маси повітря з периферії, яке також нагрівається. Виникає ефект димової труби. Напір гарячого повітря досягає ураганних швидкостей, а температура піднімається до 1000˚С. Все горить або плавиться, при чому все, що знаходиться поруч, «всмоктується» через вітер у вогонь. І так до тих пір, поки не згорить все, що може горіти.

Прикладом вогняних смерчів являються катастрофічні лісові пожежі вЙєллоустонському національному парку (США), які відбувались у 1988 році. Це був найбільш сухий рік за весь час спостережень і літо в тому році також було неймовірно сухим. В день найбільшого поширення пожеж, 20 серпня, згоріло 610 км² лісу. За весь час пожежі торкнулися 3213 км² лісу, що становить приблизно 36% площі парку. Пожежі припинилися восени, коли пішли дощі. Їх сліди по сьогодні добре помітні в парку.

8. Вогні святого Ельма

Першими свідками цього явища були моряки, які спостерігали вогні святого Ельма на щоглах та інших загострених предметах. Вогні святого Ельма являють собою розряд у формі пучків або китиць (або коронний розряд), який виникає на гострих кінцях високих предметів (вежі, щогли, поодинокі дерева, гострі вершини скель тощо) при великій напруженості електричного поля в атмосфері. Це досить поширене явище, яке спостерігається під час грози, а також перед і відразу після неї.

Свою назву явище отримало від імені святого Ельма (Еразма) - покровителя моряків у католицькій релігії. Вважалось, що поява вогнів святого Ельма обіцяла морякам надію на успіх, а під час небезпеки - і на порятунок.

7. Двоопуклі хмари

Надзвичайно рідкісне явище, яке з'являється переважно перед ураганом. Англійська назва цього явища - Mammatus clouds, дослівно перекладається як «Молочні хмари», оскільки за своєю формою вони нагадують молочні залози (наприклад, вим'я корови).

Основа двоопуклих хмар має специфічну комірчасту або сумчасту форму. Осередки зазвичай мають розмір близько півкілометра, найчастіше різко окреслені, але бувають і з розмитими краями. Колір зазвичай сіро-блакитний, як і у основної хмари, але через потрапляння прямих променів Сонця або підсвічування від інших хмар, можуть здаватись золотистими або червонуватими.

6. Ілюзія Місяця

Ілюзія Місяця («місячна ілюзія») - оптична ілюзія, при якій розмір Місяця, коли той знаходиться низько над горизонтом, здається в кілька разів більшим у порівнянні з тим, як він сприймається при знаходженні високо в небі (в зеніті), хоча проекції Місяця на сітківку ока в обох випадках рівні між собою. Ілюзія виникає також при спостереженнях Сонця, планет та сузір'їв.

Широко поширена помилкова думка, яка полягає в тому, що більший розмір Місяця над горизонтом пояснюється ефектом збільшення, який створюється атмосферою Землі. Однак, на розмір Місяця атмосфера ніяк не впливає, а лише змінює його колір. Насправді ж «місячна ілюзія» це лише особливість людського сприйняття.

Найпростіший спосіб продемонструвати ілюзорність ефекту - це потримати невеликий об'єкт (наприклад, монетку) на витягнутій руці, прикривши при цьому одне око. Порівнюючи розмір об'єкта з великим Місяцем у горизонту і з маленьким Місяцем в небі, можна побачити, що відносний розмір не змінюється. Можна також зробити з аркуша паперу трубу і дивитися через неї тільки на Місяць, без оточуючих об'єктів - ілюзія зникне.

www.eco-live.com.ua

5. Полярне сяйво

Загадкове полярне сяйво - це люмінесценція (світіння) верхніх шарів атмосфер всіх планет, які мають магнітосферу, внаслідок їх взаємодії з зарядженими частинками сонячного вітру. У нас на Землі полярні сяйва спостерігаються переважно у високих широтах обох півкуль в овальних зонах-поясах, які оточують магнітні полюси планети - авроральних овалах. Полярні сяйва навесні та восени виникають помітно частіше, ніж взимку чи влітку. Пік частотності доводиться на періоди, найближчі до весняного і осіннього рівнодення.

В спектрі полярних сяйв Землі найбільш інтенсивне випромінювання основних компонентів атмосфери - азоту та кисню. Світіння кисню дає зелений та червоний кольори, азоту - фіолетовий та зелений. При спостереженні з поверхні Землі полярне сяйво проявляється у вигляді мінливого світіння неба або рухомих променів, смуг, корон, «завіс». Тривалість полярних сяйв становить від десятків хвилин до кількох діб.

www.eco-live.com.ua

4. Пояс Венери

Цікаве оптичне явище, яке виникає за умови запиленої атмосфери - незвичайний «пояс» між небом та горизонтом. Виглядає пояс Венери, як смуга від рожевого до помаранчевого кольору між темним нічним небом внизу і блакитним небом вгорі. З'являється він перед сходом або після заходу в місці, протилежному Сонцю.

Пояс Венери можна спостерігати будь-де, але потрібно, щоб небо біля горизонту було чистим. Власне, в поясі Венери атмосфера розсіює сонячне світло, яке під час світанків та заходів Сонця виглядає більш червоним, тому й виходить рожевий колір, а не синій.

www.eco-live.com.ua